Tidetable

Есе№ 5Дрібний шрифт · Частина 2 з 2

Довга відпустка знака абзацу

Колись знак абзацу ¶ ставили червоним на початку кожного абзацу. Потім друкарі лишили для нього місце — і він не повернувся.

Авторка: Ilse Marrow1 хвилина317 слів

Також іншими мовами: العربيةБългарскиবাংলাCatalàČeštinaDanskDeutschΕλληνικάEnglishEspañol (Latinoamérica)EspañolEestiفارسیSuomiFrançais (Canada)Françaisעבריתहिन्दीHrvatskiMagyarBahasa IndonesiaItaliano日本語한국어LietuviųLatviešuBahasa MelayuNederlandsNorsk bokmålPolskiPortuguês (Portugal)Português (Brasil)RomânăРусскийSlovenčinaSlovenščinaSrpskiSvenskaKiswahiliไทยFilipinoTürkçeTiếng Việt繁體中文简体中文

Погляньте на початок будь-якого абзацу в друкованій книжці — і побачите невелике порожнє місце: відступ. На вигляд — ніщо, і приблизно ним воно й є. Це місце, де колись був знак.

Цей знак — параграф, ¶, перевернута й подвоєна літера, яку текстові редактори й досі показують, якщо попросити їх відкрити приховані символи. Упродовж значної частини історії письма він зовсім не був прихованим. Він стояв на початку нової думки, часто написаний червоним, і повідомляв читачеві, що один аргумент завершився, а інший почався.

Літера, що стала знаком

Параграф починався як літера. Писарі, що писали латиною, позначали новий розділ — capitulum — літерою C, і з плином століть до C додалася вертикальна риска, потім ще одна, а її внутрішній просвіт заповнився, аж поки вона перестала бути схожою на літеру й стала маленьким чорним прапорцем.11У назви своя довга історія переходів через французьку й англійську мови, від грецького слова paragraphos — позначки на полях. Коли слово дісталося англійської, воно набуло, серед іншого, форми «pylcrafte». Тоді правопис був справою значно вільнішою. Знак часто додавали вже після того, як текст було написано, іншією рукою й іншим чорнилом: рубрикатор, чиїм завданням було наносити червоне.

Саме з такого розподілу праці й почалися негаразди. Писар залишав на початку кожного розділу місце, щоб рубрикатор заповнив його. Коли з’явився друк, друкарі зберегли цю звичку: набирали чорний текст, залишаючи місце, щоб пізніше чиясь рука додала червоні знаки. Та рук ставало дедалі менше — і зрештою вони перестали з’являтися.22Економічний розрахунок був простий. Чорний текст можна було друкувати сотнями примірників за годину; червоні позначки доводилося наносити вручну, одну за одною. Одне було дешевим, друге — ні, і перемогло дешеве. Книжки виходили з порожніми проміжками. Читачі звикали до них. Зрештою проміжок і став знаком.

Відступ як примара

Я вважаю цю історію однією з найзворушливіших в історії сторінки. Кожен абзац із відступом, який ви коли-небудь читали, несе на початку маленьку відсутність — обриси червоного знака, якого ніхто не намалював. Уже п’ятсот років ми читаємо примару параграфа й називаємо її порожнім місцем.

На цих сторінках трохи червоного повертається. Біля кожного абзацу есею на полі стоїть його номер, надрукований другою фарбою, а перші слова кожного есею надруковано червоним — так рубрикатор позначив би початок тексту. Це не ностальгія. Номер корисний: він дає читачеві змогу вказати на точне місце, де він зі мною не згоден. Підозрюю, саме для цього червоні знаки й були потрібні від самого початку.

Нотатки

  1. У назви своя довга історія переходів через французьку й англійську мови, від грецького слова paragraphos — позначки на полях. Коли слово дісталося англійської, воно набуло, серед іншого, форми «pylcrafte». Тоді правопис був справою значно вільнішою. ↩

  2. Економічний розрахунок був простий. Чорний текст можна було друкувати сотнями примірників за годину; червоні позначки доводилося наносити вручну, одну за одною. Одне було дешевим, друге — ні, і перемогло дешеве. ↩

Лист

Один лист — у першу неділю місяця.

Нове есе повністю, дві-три нотатки — і нічого більше. Жодних пікселів відстеження, жодного підрахунку відкриттів, відписатися можна одним кліком.

Або стежте за оновленнями в програмі для читання стрічокПодивитися, як виглядає лист